Дитина - дзеркало родини
Кожна дитина має право на достойне та щасливе життя. Про те, що мікроклімат у родині багато в чому впливає на процес формування особистості дитини, відомо всім батькам. Тим не менше, не всі усвідомлюють, наскільки глибока ця залежність.
Ми з розчуленням знаходимо у немовляти схожі з собою риси – ніс, вуха і очі, пізніше виявляються і здібності, отримані у спадок від одного з батьків, а може, навіть від двох одразу. Тоді чому ж нас дивує, що дитина успадковує або отримує у процесі виховання і те, що ми самі вважали за краще б йому не передавати? З самого раннього дитинства дітям властиво наслідувати поведінку дорослих. Навіть самі незначні, за нашими оцінками, вчинки можуть служити прикладом для дитини. Накопичивши ще в дитинстві моделі і зразки поведінки, ставши дорослими, вони, швидше за все, будуть реалізовувати їх і в своєму житті. Контакт з дорослими формує індивідуальну роль кожної дитини і уявлення про все різноманіття навколишньої дійсності, а також ставлення до неї.
Певні моменти в сімейних відносинах можуть здобути так званий «ефект дзеркала», тільки в деяких випадках ситуація може відобразитися з точністю навпаки. Якщо дитина зростала в атмосфері повної свободи дій – не факт, що вона, ставши дорослою, не стане схильним до впливу авторитетів, дитина ощадливих батьків може вирости марнотратом, а дитина не надто вже хороших господарів може стати чепуруном, люблячим у всьому порядок.
З точки зору дітей, батьки для них – «доступні» дорослі», які, перебуваючи в безпосередній близькості, служать прикладами для наслідування. Не варто забувати і той факт, що передані дітям гени теж обов’язково проявляться у міру їх дорослішання.
Вибір моделі своєї поведінки з дітьми і ступеня відкритості відносин – справа індивідуальна. Тим не менше, не можна забувати про те, що дитина багато чого розуміє, запам’ятовує, а її висновки можуть бути найнесподіванішими. Усувати дитину з кімнати на час серйозної розмови дорослих бажано, але робити це потрібно у м’якій формі, щоб не образити її. Відкриті відносини між батьками і дітьми цілком припустимі, але не повинні переходити дозволені межі. Дітям потрібно пояснювати, що поганий настрій мами чи тата ніяк не пов’язаний з ними, що причиною тому неприємності на роботі, а бажану іграшку не купують не через їх погану поведінку, а через тимчасові фінансові труднощі.
Обов’язково стежте за своїми вчинками, які можуть стати відомі дітям. Ні в якому разі не можна дати зрозуміти дитині, що на непорядний вчинок може бути виправдання. Це може призвести до того, що вона рано чи пізно засвоїть, що навіть для самих страшних вчинків можуть знайтися вагомі причини.
Здебільшого дорослі вважають, що дитина не має права на всілякі «вибрики». Нерідко дорослим не вистачає терпіння, аби спокійно поговорити з дитиною й спробувати розв’язати проблему, тож вони обирають інші методи впливу — жорстко «дисциплінують» або просто ігнорують дитину, відштовхують її від себе. Як наслідок, дитина поступово стає неконтрольованою — вона невгамовно кричить, розмахує руками, жбурляє предмети, штовхає усіх тощо. У дитячому колективі однолітки зазвичай обзивають таку дитину «дурником», а вона зі свого боку намагається дати здачі й посилює конфлікт. Якщо дитина скаржиться батькам на такі образи, то у відповідь чує поради: «Не задирайся!», «Не лізь у бійку» чи, навпаки, настанови, які лише посилюють агресію — «Захищайся!», «Навчися давати здачі!», «Не будь ганчіркою!»
Ненависть не може знищити ненависть: тільки любов здатна на це.
Ненависть примножує ненависть, насильство примножує насильство, а грубість примножує грубість.
Мартін Лютер Кінг
У таких ситуаціях дорослим доцільно не критикувати агресивну поведінку дитини, а спокійно проаналізувати кожну конфліктну ситуацію й спробувати навчити дитину адекватно реагувати на зовнішні подразники. Основне завдання дорослих — прагнути зрозуміти дитину, відслідковувати власні реакції на її поведінку й адекватно оцінювати їх щодо конкретної ситуації, а не за принципом «А як вчинила б вихована дитина». Дорослі мають навчити дитину керувати її емоціями, бачити і розуміти емоції однолітків, уникати провокаційних ситуацій.
Дорослі, які вважають покарання припустимим і дієвим методом виховання, зазвичай ігнорують не менш ефективний метод — заохочення, тобто використання різних видів похвали під час спілкування з дитиною. Заохочення — один із чинників розвитку емоційної сфери дітей. Пронизана любов’ю батьківська похвала супроводжує дитину з перших хвилин життя й дитина із задоволенням відгукується на неї. З кожним днем ці реакції набувають різних форм радості — емоційного відчуття щастя, що є сильним імпульсом до дії. Дитина не народжується з усвідомленням, що правильно, а що — ні. Але в процесі спілкування з люблячими батьками вона починає розпізнавати позитивні і негативні дії та поступово осмислювати базові цінності: добро, красу, чесність, любов. Саме батьки за допомогою оцінних висловлювань та різних заохочень допомагають дитині оволодіти адекватними способами поведінки в різних життєвих ситуаціях.
Позитивне емоційне світосприйняття — важлива умова розвитку особистості. Основу для позитивної самореалізації особистості становить результат позитивно-спрямованого дитячого досвіду — довіра до оточення, відкритість, налаштованість на комунікацію та спільну діяльність з дорослими та однолітками.
Виховати дитину – велике мистецтво, так як сам процес виховання – це безперервна робота серця, розуму і волі батьків. Саме батьки є головною ланкою у особистісному розвитку своєї дитини, бо вони найчастіше спілкуються з нею. Колись видатний український педагог Василь Сухомлинський сказав: як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька. Тож, дуже хочеться, щоб ми батьки були мудрішими, наші вчинки по відношенню до дітей були більш виваженими і справедливими, тоді й малята зростатимуть щасливими!